Модерн (з фр. moderne — сучасний) — напрям в американському й європейському мистецтві, який виник в кінці ХІХ – початку ХХ століть. Модерн переосмислює і стилізує риси мистецтва різноманітних епох, і виробляє власні художні засоби, побудовані на переконаннях асиметрії, орнаментності і декоративності. Відмінними особливостями модерну є відхід від прямих ліній і кутів до більш природних ліній.
Експресіонізм (з фр. expressіon — виразність) — модерністська течія в західноєвропейському мистецтві з’явилася на початку ХХ сторіччя, виникла як відгук на Першу світову війну. Ідейною основою експресіонізму став протест проти потворного світу, все більшого відсторонення людини від матеріального світу. Експресіоністам властиві тяжіння до містики і песимізму.
Футуризм (з італ. futurum — майбутнє) — один з мистецьких напрямів, який з’явився на початку ХХ століття, що тяготів до створення мистецтва майбутнього та відкидав класичний художній спадок. Основні теми футуризму: досягнення техніки і технічний прогрес. Футуристи захоплювалися технікою тоді, як проблеми людини їх не цікавли.
Кубізм (з фр. cubіsme, пішло від сube — куб) — модерністський напрям в живописі виник на початку ХХ сторіччя, який висунув на перший план пряме завдання будування об’ємної форми на площині. Художники-кубісти зображали предметний світ у вигляді об’єднання геометричних тіл та фігур.
Дадаїзм (з фр. dadaіsme, dada — дерев’яна конячка, в непрямому значені — дитячий лепет) — модерністський літературно-художній напрям, для якого характерні свідомий нераціональність і демонстративний несмак. Зародився в часи Першої світової війни у Швейцарії, як відголос на жорстокість війни, на думку дадаїстів, це підкреслило безглуздість існування. У 1922 р. дадаїзм комбінується з сюрреалізмом.
Сюрреалізм (з фр. surrealіsme — понад і реалізм) — один з напрямків модернізму. Сюрреалізм виник у Франції в середині ХХ століття. Художники з неперевершеною точністю створювали нелогічні картини звичайних предметів або використовували нестандартну техніку живопису. Джерелом художньої творчості вважалося підсвідоме, наприклад, сновидіння.
Для митців цього напряму характерні викривлені пропорції предметів і неприродне поєднання предметів.
Неоімпресіонізм (від фр. neoimpressionisme) — різновид постімпресіонізму; художній напрям в живописі, що виник у Франції в кінці ХІХ століття. Розвиваючи художньо-естетичні принципи пізнього імпресіонізму, який виказував підвищений інтерес до оптичних явищ у природі, неоімпресіоністи прагнули довести до логічного завершення емпіричні знахідки попередників на основі наукових досягнень, передати за допомогою живописних прийомів все багатство оптичних ефектів.
Постімпресіонізм (від фр. postimpressionisme) — напрям у світовому живописі, який виник в кінці ХІХ століття, внаслідок втрати популярності імпресіонізму і є природним продовженням розвитку цієї течії. Головною відмінною рисою постімпресіоністів було те, що вони відійшли від передачі миттєво-чуттєвої картини навколишнього світу і намагалися передати глядачеві філософський сенс буття.
Мистецтво сучасності в сьогоденному своєму вигляді сформувалося в 1960-70-х роках. Художні шукання тих часів можна вважати пошуком альтернатив модернізму. Це був пошук нових образів і засобів виразу. Французькі філософи, запропонували термін «постмодернізм», який прийняли і художники.
На початку другої половини ХХ століття. настала доба постмодернізму нового етапу в розвитку людства. Сам термін «постмодернізм», тлумачення, історії виникнення, розвитку та відношення до попереднього модерністського етапу немає чіткого і загальноприйнятного визначення. Є безліч різних теорій стосовно характеристик та хронології тлумачення цього етапу, що формулюють супротивне бачення.
Саме різноманітні точки зору і визначають головну відмінність постмодернізму від попередніх етапів. Плюралістична теорія, яка полягає не тільки в різноманітті думок, а і в рівності їх існування, означає відсутність шукання істини, сенсу життя та спроб їх відтворення, що було звичним для модернізму. Дослідники постмодернізму використовують відносно єдині поняття . Також в постмодерністському комплексі існують самостійні групи та течії критиків теоретичними та естетичними напрямами, що можуть майже не мати нічого спільного між собою.
Постмодернізм формувався під впливом досвіду, який виник після Другої світової війни. Поява постмодернізму зобов’язане розчаруванням людей в ідеалах, в цінностях, у вірі в прогрес і безмежністю людських можливостей та з технічним розвитком.
Сьогодні існує ряд визначень сутності постмодерну. Наприклад, М.Н. Епштейн визначальним у виникненні постмодерністської культури бачить безперервне зростання кількості існуючої в суспільстві інформації. На межі ХХ-ХХІ сторіччя людина має сприймати в тисячі разів більше інформації, ніж навіть 200 років тому. Тому це надає постмодерністському етапу шокового характеру, бо людина тяжко співвідносить себе з довкіллям. Формується новий тип чуттєвості людини, що виражається в байдужому відношенні до дійсності.
Постмодерністи шукали альтернативи модернізму, що призвело до пошуку нових образів, засобів і форм вираження. Зацікавленість від об’єкту зображення перейшла до процесу створення.
Концептуальне мистецтво (з лат. conсeptus — думка), напрям у модернізмі, метою якого було створення творів більш-менш розкутих від матеріального вираження «художніх ідей». Послідовники концептуалізму в своїх картинах замінювали зображення написами, діаграмами, схемами. При цьому матеріальні засоби виконують роль лише збудника уявлень, а предметом споглядання є уявна форма.
Соц-арт виникає в мистецтві 1970-х — початку 1990-х років. Митці соц-арту користувалися у своїх роботах стилістику, мову і завоювання соцреалізму. Проте у творах митців наявні гумор, іронія та саркастичне ставлення до ідеологічних пропагандистських виразів.
Оп-арт (з англ. oр art, скорочення від optісal art — оптичне мистецтво) — неоавангардистська течія образотворчого мистецтва. При тривалому спогляданні на картину має виникати візуальний ефект руху частин композиції, але картина залишається нерухомою.
Поп-арт (з англ. popular art — популярне, доступне мистецтво) — мистецтво, яке творить вибуховий, шокуючий ефект – неоавангардистська течія. Поп-арт набув поширення з другої половини ХХ сторіччя. Представники цього напрямку відтворюють типові речі сучасного життя, популярні друковані зображення відомих особистостей, вирізки з газет або включають в себе ці предмети. Представники поп-арту гадали, що художню значущість можна побачити у будь-якому предметі, використовуючи та поєднуючи в своїх композиціях різні предмети.