Однак це не означає, що сучасний соціум хворий, або щось подібне. Просто у суспільства, як і в людини, відбулася переоцінка цінностей у зв’язку з кардинально зміненими умовами життя. Зрештою, цінителі краси і прекрасного не вимерли як мамонти, просто в дану епоху помітити їх досить проблематично. Для того, щоб можна було розглянути питання естетичного виховання в Україні, в першу чергу слід розглянути і саме поняття естетичного виховання.
Естетику можна назвати наукою про прекрасне, мистецтво, яке служить людям. Кожній людині, певною мірою притаманна любов до краси і прекрасного, до досконалості. Людина може захопитися буйством кольорів заходу, або звучанням музики, не замислюючись про це. Завдання естетичного виховання полягає в тому, щоб розвинути в людині здатність ясно і цілеспрямовано сприймати, відчувати, розуміти й оцінювати красу в навколишньому світі і дійсності, незалежно від того, в чому саме вона буде проявлятися — природі, відносинах, чи явищах мистецтва. Одночасно з цим естетичне виховання розвиває у людини здатність і бажання творити, творчо працювати і вносити прекрасне в своє життя і оточення.
Естетичне виховання можна описати як нерозривну частинку цілісного виховного процесу, поряд з трудовим, фізичним і моральним вихованням, процесу, який спрямований на те, щоб якомога більш різнобічно розвинути всіх членів суспільства. Таким чином ми можемо сказати, що в процесі виховання постійно формується особистість, яка є всебічно розвиненою, а інтелектуальна і фізична досконалість поєднується з високою чуттєвої культурою. Ми можемо включити в поняття естетичного виховання та розвиток естетичних почуттів і потреб, ставлення до світу, прагнення до творчості, прищеплення естетичних ідей, художніх смаків. Наприклад, якщо ми хочемо дати визначення до оцінки дійсності з позиції особистісних уявлень про красиве чи трагічне або якесь ще явище, ми називаємо його естетичним смаком.
Естетичне виховання в деякій мірі визначає людський характер, оскільки основними сферами, які його формують є природа, соціум, твори мистецтва, естетична теорія і діяльність.
На державному рівні створюються необхідні умови для якомога найповнішого вирішення поставлених естетичним вихованням завдань.
Особливість естетичного виховання в Україні полягає в тому, що в суспільстві існують кілька культур одночасно, як наприклад, масова, консервативна, молодіжна, народна, тощо. У кожної з них давно сформувалася своя, особлива картина світу, що відрізняється від інших у певних аспектах. Це явище можна оцінювати двояко — з одного боку, воно говорить про те, що у даного соціуму є дуже хороший потенціал розвитку, і різноманітність в культурному просторі теж є дуже хорошим знаком, а з іншого — це викликає деякі труднощі, оскільки політика державних структур повинна враховувати всі ці «субкультури» в їх проявах і видах мистецтва, що їх представляють.
Крім того, політика держави повинна бути спрямована на збереження і розвиток загальної картини світу, яка характерна для кожного народу і проявляється в культурі, так як вона є її (культури) ядром і основою, перетворюється на культурну традицію і передається кожному наступному поколінню.
Загальна культурна політика проявляється у двох напрямках — внутрішньому, який спрямовано на формування та популяризацію народної культури у вигляді традицій, і зовнішньому, спрямованому на те, щоб захистити свою культуру від впливу інших культур, і пропаганду своєї культури для ознайомлення з нею інших народів і, можливо, поширення її елементів серед них.
Ми можемо розглянути в яких шляхах відбувається культурна політика. Першою за популярністю в цивілізованому світі є політика популістики, як зрівняння в правах усіх наявних субкультур, що дає повне право їх розвитку. Політика, яка в деякій мірі використовується нашою країною (втім, цілком обґрунтовано) — патерналістська, яка дає деяку перевагу одним субкультурам, порівняно стосовно інших, часто у виграшній позиції стають культури, які властиві народу. І політика тоталітаризму, в якій суспільству нав’язується єдина картина світу, а всі інші бачення — забороняються або піддаються жорсткій критиці. Як приклад — сучасна Росія.
Якщо розділити культурну політику на види, тут ми можемо виділити тільки два. Інноваційна політика, яка прагне прискорити еволюцію культурного «ядра» в певному напрямку, і консервативна, яка, як зрозуміло з назви, прагне «законсервувати» ядро культури, зберігши його і залишивши незмінним.
Зараз в художньому, естетичному житті і культурі України, ці два види культурної політики змішалися — з одного боку дуже активно насаджується картина бачення світу в західному ключі, кілька «американізована», і, в той же час, ми прагнемо відродити та популяризувати свої національні традиції культури і мистецтва загалом і в цілому. Не можна не відзначити, що подібна ситуація дуже сильно впливає на те, як відбувається естетичне виховання, оскільки саме воно є основою будь-якої культури.