З перших хвилин нового життя ми стаємо часткою Всесвіту, проявленому саме в цьому місті, саме в цій родині, саме в тих вібраціях, які випромінює ця земля. І вона стає твоєю, а ти її. Так є, так було і я хочу, щоб так Було!
Якщо ми всі разом, а отже, спочатку кожен окремо це усвідомимо, то людина почне відчувати спорідненість з тими, хто її оточує, повагу до тих, хто вже вніс якийсь спадок в наше середовище. Якщо уявити, що нас мільярди, то рівень внеску є незбагненим. Ми всі щось маємо створювати. Перш за все самоповагу, самовідвертість та всеохоплюючу Любов. Це варто пронести крізь всі роки життя.
Навчитись самому, а потім допомогти навчитись іншим і перш за все, своїм дітям. Щаслива дитина – це така дитина , яка має гордість за свою матір та батька, свою Родину, свою Батьківщину. Бо більше ні з ким і ні де не відчуєш себе дійсно спокійним та корисним, ніж серед своїх і у себе вдома.
Ми маємо можливість мандрувати, цікавитись культурою і історією інших країн але не знаючи і не шануючи свою історію, а також культуру ми відверто не зможемо осягнути привади інших країн. Тому я вважаю, що події останнього року в моїй країні не можуть залишити байдужими освічених її громадян. І я серед таких. Якби мені не хотілось і як би мені не було зручно починати ранок зі слів «все буде добре, я щаслива людина і матір і донька і сестра» та для мене стало звичним прокинувшись, відчувати тревогу і тиск в горлі.
В процесах, які здійснюються лише перевагою є те, що ми в кінці кінців стаємо освіченішими, благороднішими до своєї країни, до самих себе, як невід’ємної її частки, ніж були колись, ще до незалежності при СРСР. Кожна нація має свою неповторну самобутність, проявленність, а отже унікальність.
Це створювалось віками, тисячоліттями, і ми маємо тільки радіти цим. Я можу порівняти різницю між народами, як би ми подивились на квітку. Вона є, вона сама по собі, але створює Ціле. Існує багато квітів і всі вони неповторні але без жодної з них не було б цілої флори. Так і люди, нас багато, за історичним і внаслідок розвитку людства принципом ми об’єднанні, всі різні народності і національності, але створюємо все одно одне ціле Людство.
Варто, а може необхідно з дитинства виховувати у дитини почуття прекрасного і самобутнього. Дитина має знати рідну мову, для того, щоб більш повно доповнювати осередок, де існує його Батьківщина, родина і він сам. В нашому випадку, на теренах України ми маємо проявлятись по-українські, любити і знати історію, культуру, звичаї і обряди наших предків. Нести в собі цю жилку.
Мова насичує знаннями тому, що українська мова є образною мовою. За кожним словом стоїть образ і розуміння зв’язку між тим, що є і тим, що стане. Можливо через відчуття відстороння від знань ціле покоління українських людей відчували якусь сиротливість і неповноцінність, тому що на протязі багатьох років відбувалось знищення всього українського, нав’язливість думки про штучність його існування. Це повна зневага, насамперед до самих себе. Я маю на увазі тих, хто відверто це пропагує сьогодні.
Як в кожній родині існують свої цінності, звичаї, свята, повага, так і в кожному народі є ця ж цінність, самобутність і повага. Викреслити не можливо та і не треба.
Це підтверджує велика спільнота письменників, артистів, громадських діячів, які свої створіння зробили по-українські, так як відчували, як впливав на них час, як осяяні знання і думки впливали на їх світогляд і творчість. Всі вони разом і кожен окремо робили те, що було потрібно їм, а загалом всьому українському суспільству.
Такий визначний діяч, письменник, українець Володимир Сосюра своїми віршами показував справжнє його відношення до України, в них відчувається тепла любов и щирість до своєї улюбленої країни. Коли я читаю вірш «Любіть Україну…» в мене проникають промінчики яскравого патріотизму, як освіченість в кохані, незбагненну гордість і любов до всього того, що ми маємо на щастя бачити навкруги.
Отже рядки …любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води…в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину незгоди… для нас вона в світі єдина, одна в просторів солодкому чарі…вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі». Це приклад-виклик! В кожному рядку інших віршів Володимира Сосюри є призив любити свою Батьківщину і ці слова ми маємо знати і шанувати.
Ліна Костенко, як справжня україночка також присвятила своїй Україні такі слова «…буває часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, — оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе, як є – дорога, явори, усе моє, все зветься – Україна. Така краса, висока і нестлінна, що хоч спинись і з Богом говори». Вклад Тараса Шевченко, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського та інших велетнів українського мистецтва неоцінений.
Отже, культура України була, є вона і нині, втілюючись в сучасних піснях, які виконують українські виконавці, наприклад Кузьма Скрябін, Наталка Могилевська, Софія Ротару, Таїсія Повалій ті інші. Гурт «Мандри» заспівав 10 років тому пісню з такими словами «…не спи моя рідна земля, прокинься моя Україно, відкрий свої очі у світлі далеких зірок, це дивляться з темних небес, загиблі поети й герої, всі ті, що поклали житті за майбутнє твоє». Отже, сучасність шанує, цінує і плекає опит минулих поколінь своєю патріотичністю.
Кожен з нас не має права бути байдужим і зарозумілим. Коли ми з любов’ю ставимось один до одного, а потім і до інших національностей втрачається перевага одне над іншим. Всі рівні і всі окремі. Є цифра 1 і є цифра 2, це окремі цифри, а разом вони створюють суму 3, так і ми всі люди різних національностей маємо на щастя існувати.
Ми маємо шанувати те, що маємо! Бо покладена велика ціна за наше з вами пробудження. Героїзм хлопців і дівчат, чоловіків та жінок має бути цьому підтвердженням. Немає кращих народностей – кожна унікальна! Я люблю тебе, Україно і шаную тебе, бо в мене, тільки-но пробудившись, хочуть знову тебе приспати!