«Все нове — добре забуте старе»
Приказка.
У соціальному аспекті незалежно від прошарку населення, люди завжди орієнтувалися на зовнішній вигляд співрозмовника, на те, наскільки стильно він одягнений, наскільки його образ схожий на канонічні уявлення про людей з його кола. Особливо яскраво це виражено у сучасної молоді.
Наскільки я розумію, першорядну важливість зовнішній вигляд індивідуума отримав завдяки постійно прискореному темпу життя. Коли ви знайомитеся з людиною, ви банально не встигаєте повною мірою оцінити його риси, смаки та інтереси, проте частина інформації може дати нам його зовнішній вигляд. Поняття стилю в даному випадку можна розглядати як певний ярлик, який людина на себе надягає, з метою власного самовираження.
А. Л. Кребер так пише про стиль:
«І стилі, і цивілізації — це соціокультурні феномени. «Соціальними» вони с у звичному невиразному смислі слова, що по суті означає, що вони більш ніж індивідуальні. Точніше, стилі й цивілізації є культурними феноменами, тому що вони зразкові продукти людських суспільств».
У цілому, говорячи про стиль, незалежно від того, стилем чого він буде, літературним, художнім, стилем життя або чим-небудь ще, його можна охарактеризувати як щось невловиме, характерне тільки для певних груп людей, особливу манеру дій або самовираження.
В одязі стиль буде виражатися кроєм і кольоровою гамою, в музиці — ритмікою, звучанням, наявністю тих чи інших інструментів, темпом; в літературі — манерою викладу, інформаційним навантаженням, побудовою тексту, використанням метафор, наявністю або відсутністю прикладів, і багатьом іншим. В архітектурі стиль виражається у формах і лініях споруди, а в образотворчому мистецтві — в матеріалах, лініях, формах, явності або не явності образу, детальності, тематикою творінь.
Якщо прикладати поняття стилю до людей, то тут можна вказати як стиль одягу, так і манеру говорити і рухатися, інтереси, і багато іншого.
Наприклад, можна розрізнити декілька життєвих стилів людей. По-перше – керуючий, люди досить самовпевнені, схильні до правопорушень, із слабким інтересом до оточуючих, соціуму. Другий стиль – паразитичний. Таким людям оточуючі, соціум, переживання близьких людей – хвилювання не приносять, найчастіше вони навіть не замислюються про них. Основний інтерес такої людини – брати від оточуючих усе, що тільки можна та не тільки. Уникаючий – бояться невдачі настільки, що про успіх своїх починань навіть не замислюються. Таким людям не дуже цікавий соціум, як середовище, їм не притаманна активність, а тому – сил не вистачає навіть на вирішення власних проблем. Соціально-корисні люди – живе втілення моральної зрілості, дбайливі до оточуючих людей, зацікавлені у спілкуванні з ними, сприймають основні життєві завдання, такі як робота, дружба та любов.
Поняття стилю напряму пов’язане з каноном. Якщо стиль, як нам відомо, формує якісь вузькі рамки, в межах яких розвивається те чи інше явище, і задає певний вектор, то канон — це зерно, основа, від якої стиль відштовхується. Кардинальна відмінність канону полягає в тому, що якщо стиль впливає на людину, будучи певним загальним вектором розвитку або рамкою, то канон — людиною і створюється, на основі його уявлень про явище, а також людина сама може стати канонічним або каноном.
Так, наприклад, ми іноді чуємо вислів — «Ця людина заслужила звання канону в моді (або чим-небудь ще), завдяки тому що …»
Явище канону є необхідним в нашому житті, будучи, по суті, ідеалізованим прикладом для наслідування, стаючи орієнтиром, чого потрібно домогтися і чому навчитися, щоб стати краще в тій чи іншій області. Або ж, якщо каноном є якийсь твір, незалежно від того, який саме, він стає прикладом для наслідування.
Приміром, в образотворчому мистецтві давнини і середньовіччя, канонічність була вкрай популярна. У пластиці часів Давнього Єгипту утвердилися деякі пропорції людського тіла, які змінилися тільки після переосмислені їх у часи Стародавньої Греції. Система ідеальних пропорцій людського тіла, яку розробив Поліклет, стала загальноприйнятою для часів античності і лише трохи була змінена за часів Ренесансу і класицизму. У культовому східному і європейському середньовіччі утвердився іконографічний канон. Основні прийоми композиції, зовнішній вигляд персонажів, їх пози і одяг, елементи архітектури і пейзажів, які століттями вироблялися, служили в якості канонічних аж до 17 століття.
З точки зору логіки і психології, такі поняття як стиль і канон, є одними із засобів самовираження та саморегуляції в соціальному плані. Ключовою проблемою для людини, що вирішила вдатися до них, буде тільки те, що за гонитвою за суспільним визнанням не втратити свою сутність.