На сьогодні оперу вважають одним із найнеочікуваніших винаходів художньої творчості. Перекладаючи з італійського opera — твір, діяльність, творчість. Опера – це вид театрально-музичного мистецтва; музичний і драматичний твір, оснований на перетворенні слова, музики та сценічної дії.
В опері поєднуються воєдино:
— вокальна музика (є співаки);
— симфонічна музика (є оркестр — відіграє дуже важливу функцію);
— поезія та драматичний театр (є театральна дія, комічний чи трагічний сюжет.);
— живопис (використовуючи спеціальні театральні костюми і декорації);
— часто в опері є балет.
Лібретто є основою літературно-драматичної опери, в якому закладено сюжет і ідею твору. Воно поєднує у собі деяку витонченість і характер.
Давайте розглянемо як виникла опера і які представники існували під час її створення. Як відомо виникла опера на початку XVI – XVII століть в Італії. Ренесансна ідея письменників, учених-гуманістів і музикантів стосовно відродження давньогрецької трагедії стала поштовхом до створення опери.
Під час історичного розвитку були винайдені різноманітні форми опери: аріозо, сольна арія, каватина, хори, різні види вокального ансамблю, а також увертюра та епізоди жанрового характеру. Речитатив має велике значення в опері, що відтворює інтонації мов людей і пов’язує ансамблеві або сольні номери. Іноді в деяких операх підставляють розмовний діалог замість речитативу. Лейтмотиви також відіграють важливу роль в оперній драматургії. Це короткі музичні теми-символи, які характеризують певні сценічні ситуації, дійових осіб тощо.
Перша опера була написана Якопо Пері (1561 – 1633) італійський композитор. Її основа лежить в давньогрецькій легенді про прекрасного музиканта Орфея та Еврідіку його дружину.
Класичною епохою стало XIX століття в історії оперного театру. В даний кульмінаційний період відкрилися всі його ресурси, досягли повноти розвитку усі складові. Опера стала емоційною переважаючою і атрибутом часу. Оперу не змогли зруйнувати ні драматичний театр, ні оперета, що набула визнання в середині століття, ні балет, що окреслювався власною естетикою.
Микола Лисенко був першим і основним хто положив початок української опери. Його творчість охоплює різні оперні жонри, від так лірико-побутову («Наталка Полтавка»), комічну («Різдв’яна ніч»), історико-героїчну («Тарас Бульба»), оперно-сатиричну («Енеїда»), лірико-фантастичну («Утоплена») та інші.
Творчість композиторів XX ст. в опері відкривала невідомі раніш способи музичної виразності та образів. Композитори створювали твори, в яких відбивалася реальна дійсність. Вони намагалися з’єднати у своєму творінні ідеї та мови новітнього часу з зробленими раніше національними традиціями.
Не звертаючи уваги на теорію «відмирання» оперного жанру, варто звернути увагу, що опера посідає важливе місце в нинішній культурі. Самостійні оперні школи розвиваються не тільки у більшості народів Європи, а й у багато інших країнах Латинської Америки та Азії. Оперне мистецтво відображає масштабні суспільні події нашого часу, прогресивні гуманістичні думки, розкриває багатство вокальних можливостей людини.
В основу опери було покладено чимало зусиль і натхнення. На даний час ми звикли спостерігати дійство опери лише через телевізор або комп’ютер і якщо насправді відвідати оперний театер то прихильників які дійсно люблять оперу в живу будемо спостерігати не велику кількість. Але це все не тому що опера втратила свій шарм, а тому що на сьогодні її прихильників ставе все менше і менше. Так як підростаюче покоління більше цікавиться сучасним мистецтвом таким як кіно а не живим дійством.
Опера як мистецтво повинна розвиватися і на далі тому що настане той час коли нам набридне дивитися одні і ті ж самі сюжети в кіно з відомим нам кінцем і рухами героїв. Тоді як на відмінну від опери кожен актор оперного театру з козною новою постановою буде мати зовсім інший образ і дійство одного і того ж самого сюжету показую чого декілька разів буде подавати нам зовсім інші настрої переживання чи радості.