У цьому випадку варто говорити про етичні правила тайського життя, що так захоплюють, дивують нас.
У Таїналді панує особлива атмосфера радості і дружелюбності. Місцеві жителі завжди щирі, відкриті, усміхнені. Складається враження, що їм властиве прагнення до ідеалу в усьому. Тут високо цінується мораль, вірність традиціям, релігійність. Шлюб у цій країні – священний, а сімейні стосунки закриті від оточуючих.
Хотілося б закцентувати увагу на тому, що тайці дуже люблять емоційне спілкування, вільні, відкриті, щирі діалоги, тут існує особлива етика, правила і техніка спілкування. Важливо бути ввічливим з тайцем, особливо важливим є вітання „саватді” (здрастуйте), яке йде в супроводі з традиційним жестом „вай”. Вияв і тривалість цього жесту залежить від віку й соціального стану співбесідників.
Та й взагалі філософія життя Таїланду значно відрізняється від усіх інших країн. Тайці за своєю натурою не дуже трудолюбний народ. Більшість із них надають перевагу неробству й байдуже ставляться до всіх радощів та матеріальних благ, які може принести робота.
Щоб детальніше розвинути цю думку, звернімося до трьох слів – основ тайської філософо-етичної думки ? „санук”, „сабай”, „сеней”. „Санук” означає „задоволення”, „сабай” — „затишний”, „приємний”, „зручний”. Точно перекласти це слово неможливо, бо воно відображає винятково таїландське світовідчуття, тому не може бути перекладеним на мову іншої країни. Слово „сабай” промовляють двічі — „сабай-сабай”, що означає найвищу міру задоволення. Сабай-Сабай ? і все прекрасно, все в порядку, все чудово, приємно, й жодних проблем!
„Сеней” – одне з найважливіших слів у тайській мові, воно слугує для визначення красивого, прекрасного. Адже тайці – кожного клітиною твого тіла естети і судять про цінність людини чи предмета по його зовнішньому вигляду. Часто зовнішня краса набагато важливіша за функцій не призначення предмета чи внутрішніх якостей людини. Та й взагалі, з роками в Таїланді запанував певний культ краси, що можна спостерігати на кожному кроці.
Загалом тайців можна назвати гедоністами, шукачами радостей, які намагаються зробити своє життя як можна краще, але лише тут і зараз. Тому й вражає їхнє ставлення до смерті. Смерть тут вважається „сабай-сабай” – цілковитим звільненням від страждань. Корені такого ставлення сягають ще вчень Будди, який розглядав життя як шлях страждань, виводить з якого лише нірвана, якщо ж нірвани досягти не так легко, то смерть постає як маленька перерва відпочинку перед тим як душа знову відродиться в новому тілі й знову почне новий шлях страждань.
На моє значне здивування й розчарування певною мірою, не зважаючи на вільність і чистоту думок, почуттів, вчинків у Таїланлі, там доволі поширене сексиське ставлення до жінки. Не беручи до уваги побутові чи соціальні стосунки, наведемо інший приклад: значним покаранням для душі тайця після фізичної смерті є її переродження в … жінку (!).
Варто зазначити, що в Таїланді нараховується приблизно 32 700 буддійських храмів, де проживають 370 000 монахів. Адже за законами буддизму, життя монаха в монастирі – найліпший спосіб накопичення заслуг. Від заслуг напряму залежить карма людини, а від карми – переродження душі: життя на „нижньому небі” з багатством насолод чи переродження в образі тварини, рослини, безтілесного духа чи, як уже згадувалось, жінки.
Можна зробити висновок, що Таїланд міцно зайняв місце духовного центру всього регіону, а особливі традиції, релігія, етика колоритно виділяють цю країну з-поміж усіх інших.