Туніс – мусульманська країна. Тут химерно переплітаються стародавні арабські традиції та досягнення сучасного життя, Європа зустрічається з Африкою. Президент править країною, як говорять, «залізною рукою в бархатній рукавичці». Тому Туніс дуже спокійна країна.
Тут є свої правила, яких потрібно дотримуватись, порушення їх – це неповага до тунісців. У них є свої традиції, цікаві та незвичайні. Поговоримо про них.
Звичаї Тунісу не забороняють вільно спілкуватись чоловікам і жінкам.
Якщо чоловікові сподобалась дівчина, він може з нею познайомитись. Для цього потрібно лише простягнути їй гілочку жасмину. Якщо чоловікові поталанить, дівчина візьме квіти. Але їй потрібно бути уважною, тому що жасмин може багато чого розповісти. У тунісців є дивна, але символічна традиція. Тільки чоловіки носять за вухом гілочку жасмину. Одружені – за правим, а холостяки — за лівим вухом. Але тут потрібно бути дуже обережним, адже трапляється так, що навіть одружений чоловік може носити жасмин за лівим вухом.
Знайомство молодих людей може перейти у весілля. У Корані не йде мова про те, яким має бути цей обряд. Тому кожна мусульманська країна має свої традиції. Є вони і в Тунісі.
Весілля – справа важлива і відповідальна. Ось які традиції і правила існують в цьому обряді. Родичі повинні прийти в дорогому національному одязі. Наречена на весіллі — в паранджі. Звісно, що потім вона не буде її носити. Велика кількість золотих прикрас на ній – також традиція. Якщо їх буде небагато, то всі на весіллі будуть сміятися з нареченого. Правила вимагають, щоб золота було не менше трьох кілограм. Тому наречений буквально засипає свою кохану дорогоцінностями. Мабуть, тому туніські чоловіки не дуже сумують за тим часом, коли дозволялося мати декілька дружин.
Весілля триває цілих сім днів. Кожного дня відбувається якесь дійство. Так першого дня наречений разом із друзями і родичами йде до нотаріуса. Він повинен підписати дуже важливий документ, без якого йому потім не дадуть свідоцтво про одруження. Це шлюбний контракт. Відвідини нотаріуса супроводжуються читанням 1-ї сури Корану.
Всі вітають нареченого. А наречена вдома чекає на нотаріуса, адже їй необов’язково йти до нього в контору. Головний його обов’язок — самому прийти до неї додому. Цікаво, що протягом всього весілля наречені навіть не бачать один одного. Кожен із них святкує в себе вдома зі своїми родичами і гостями.
Але для дівчини це дуже важливий період: її готують до нового життя. Вона вже заміжня і повинна бути дуже привабливою для свого чоловіка. Під час цих церемоній вона чотири рази переодягається. Хною їй мажуть долоні та підошви, розмальовують тіло. Адже хна символізує благополуччя і захист від порчі. Дуже зворушлива традиція — прощання молодої з батьківським будинком. Для цього спеціально запрошують гурт машт, який виконує пісні. Мати освітлює свічками шлях, а наречена обходить свій дім.
І ось нарешті довгоочікувана зустріч молодят. Можна відсвяткувати весілля і поїсти улюбленої традиційної весільної страви кус-кус.
Цікавою є ще одна традиція тунісців. Біля мечетей можна побачити незвичайні споруди. Так ,як віруючим перед молитвою потрібно очиститись. І роблять вони це в хаммам. Також тунісці тут можуть помитись, щоб бути просто чистим. А ще можна зустрітись із друзями і поспілкуватись на цікаві теми. Якщо і цього замало, то в хамам вам зроблять масаж, або ароматну глиняну маску, або пофарбують хною. Незвичайно те, що чоловіки і жінки відвідують турецьку баню окремо. Перші – зранку і до обіду, другі – після обіду і до заходу сонця.
Прогулюючись вузенькими вулицями Тунісу, можна побачити незвичайні «дзвінки», якими потрібно стукати у двері. Просто вони нагадують жіночу долоню. Це так звана щаслива рука Фатіми, яка повинна захищати від пристріту, бути оберегом для родини.
Туніс вражає і незвичайним ставленням до жінки. Чоловіки і жінки мають рівні права.
Це дійсно дивно, адже це мусульманська країна. Багато ісламських традицій заборонено. Особливо це стосується сімейного права. Нове ставлення до жінки закріплено законами. Ніхто не може заставити її носити паранджу. Лише вона сама вирішує одягати її чи ні. І чоловіки тепер не можуть мати декілька дружин. Ні, не тому, що їх важко утримувати, просто закон забороняє. За це можна і у в’язницю потрапити. Але якщо не повезло і сім’я розпалась, то і тут закон буде на стороні жінки. Хоче чоловік чи не хоче, а повинен утримувати колишню дружину, віддаючи їй частину своїх доходів.
А ще жінка за кермом може не боятись порушувати правила. Поліція просто не має права її зупинити і накласти штраф. А ще жінки беруть участь у виборах і можуть отримати гарну освіту.
І все-таки, коли вечорами чоловіки сидять у кав’ярнях, потягують кальян, жінки сидять дома і займаються домашніми справами. Тунісці люблять ось такі колективні «посиденьки», люблять вони і своїх жінок, але їх чомусь на них не запрошують. Ну, а якщо ти ще вважаєш себе справжнім чоловіком, то повинен носити охайну бороду і вуса.
Жінки полюбляють довгі широкі сукні, чоловіки –білі або кольорові сорочки, а от дівчата – брюки і кофтинки з вишивкою. Та щоб вони не одягнули, але одяг обов’язково повинен бути красивим, яскравим і нарядним.
Подобається тунісцям фарбувати хною волосся, долоні рук, підошви ніг і навіть нігті. У багатьох можна побачити татуювання.
Тунісці взагалі дуже привітні люди. І це ми бачимо в дивній для європейців, але звичній для них формі вітання. Зустрічаючись, вони зазвичай обіймаються, легко поплескуючи один одного по спині та плечах . Вітаючись, тиснуть руку і промовляють «Салям Алейкум». Потім вклоняються , підносять праву руку до чола, потім до губ, а потім до серця: «Я думаю про тебе, я говорю про тебе, я поважаю тебе».
Незвично і те, що звертаються вони один до одного на «ти». І лише президент заслужив на шанобливе «Ви».
Державною релігією Тунісу є іслам. Він мав величезний вплив на культурні традиції, обряди та звичаї народу. Так мусульманин повинен дотримуватись певних обов’язків: вірити в бога Аллаха , молитись (п’ять разів на день), під час Рамадану постити, здійснити хоча б раз в житті паломництво в Мекку і заплатити релігійний податок.
Тунісці люблять святкувати Рас аль-Ам (мусульманський Новий рік), Мулід ан-Набі (День народження пророка Мухаммеда), Міарадж (Вознесіння), Рамадан, Ід ас-Сегир та Ід аль-Кебир.
Ось такий він Туніс. Унікальна країна з цікавими та незвичайними традиціями і правилами. Закінчити розповідь про цю «запашну перлину Магриба» хочеться словами відомої акторки Клаудії Кардиналі, яка народилась у Тунісі: «Африка… це майже молитва. Саме молитву нагадують її безмовність, її заходи сонця, її небо, які здаються більш близькими, аніж у нас, тому, що зірки і місяць там – такі ясні, яскраві, чисті – і блискають сильніше».