Психоаналіз використовується Фрейдом і при дослідженні мистецької творчості та художньої проблематики. У своїх експериментах Фрейд звертався до двох видів мистецтва: літератури і живопису. Загалом він вивчав не скільки функції мистецтва, а скоріше психологічні аспекти мистецької творчості і те, як сама людина сприймає витвори мистецтва, які вони викликають почуття у спостерігачів і у самого автора, під час художньої діяльності.
Фрейд звертав увагу на поетичну творчість і ототожнював поета з дитиною. Зміст його судження полягав в тому, що поет створює свій власний фантастичний світ і нерідко заглиблюється і серйозно вірить в нього. Саме в цьому, на думку Фрейда, поет нагадує дитину, яка в ігровій діяльності з допомогою уяви, за своїм смаком, створює ідеалізований світ, до якого також відноситься з підвищеною серйозністю. Але психолог, обдумуючи це твердження з точки зору психоаналізу, здобуває невірне твердження, оскільки зводить зміст судження до інтимного характеру та еротичного потягу. Такі несвідомі бажання, за Фрейдом, складають зміст мистецьких творів.
Розглядаючи поетичну творчість, Фрейд часто звертав увагу саме на психологічний вплив художніх творів на людську психіку. Він примічає факт, що людина при сприйнятті творів мистецтва отримує насолоду, незважаючи на те, чи приємні вони викликають в неї враження, чи навпаки. Психолог стверджує, що такого ефекту творець досягає з поміччю відображення у своїй творчості власних несвідомих потягів, проте відображуючи свої егоїстичні бажання, поет завуальовує їх і подає їх у вигляді поетичних фантазій, що викликає задоволення і насолоду у слухачів.
Варто також розглянути дослідження Фрейда пов’язані з творчістю Леонардо да Вінчі. На думку психолога, живописці на полотнах зображують стан власної душі, викликаючи таким чином у людей різноманітні внутрішньо психічні стани. Проте слід зауважити, що Фрейд ставився до цього дослідження упереджено і досить суб’єктивно, оскільки він шукав підтвердження своїм гіпотезам, що були покладені в основу психоаналізу. Фрейд брав до уваги лише ті факти біографії художника, які могли б висвітити роль сексуальних потягів на людину, батьківського комплексу, та наскільки важливою є роль перших років життя дитини.
Саме такі відомості із життя митця Фрейд хоче звести до подальшого розвитку мистецької та наукової діяльності Леонардо. Інші вчені погоджуються, що сімейні відносини певним чином спрямували творчу діяльність художника, але вони виступають не так виразно, як це описував Фрейд. Психолог охарактеризував «Монну Лізу» з точки зору психоаналізу, як спогади Леонардо да Вінчі про свою матір, що тісно переплітаються з питанням «едипового комплексу», що представляє собою таємницю стосунків між матір’ю і сином. Але за думкою інших психологів, це твердження не більше ніж намагання підтвердити установки психоаналізу.
Можна сказати що драматичність творів письменників і поетів, таємниця в полотнах художників тлумачиться Фрейдом через призму відносин у сім’ї. Він намагався розкрити суперечність людських почуттів, боротьби між свідомим і несвідомим. Але зрештою психолог в змозі лише підкреслити цю суперечливість, не даючи жодного пояснення її сутності.
Проте деякі загальнотеоретичні ідеї Фрейда були досить успішними. Їх добре сприйняли представники художньої інтелігенції. Загалом це були гіпотези щодо впливу художніх творів на людину, психології художника, психології глядача, а також мистецтва в цілому.
Висновок: сутність естетико-мистецтвознавчих підходів Фрейда можна назвати досить специфічною, оскільки досліджуючи мистецтво він занадто зосереджувався на таких поняттях, як вроджені і спадкові потяги людини, теорія сексуального розвитку дитини, трактування художніх творів через сімейні відносини та індивідуальні переживання митців у ранньому дитинстві. І зрештою це привело до того, що навіть прихильники фрейдизму не підтримали філософських міркувань психолога.