Першим поняття «естетика» ввів у загальний вжиток Олександр Баумгартен у своїй праці. Пізніше він видав книгу, у якій визначив естетику самостійною та повноцінною наукою з філософським началом. Також він поділив розуміння навколишнього середовища людством на два так звані горизонти. Перший – це логічний горизонт, або іншими словами логіка – він був найдосконалішою формою розуміння та осягнення світу, за основу мав розумові здібності та на меті мав пізнати істину. Щодо естетичного горизонту, то він вміщував у собі більше естетичного, базувався на емоційному розумінні універсуму, просував людство до красивого та досконалого.
Не є випадковістю те, що розквіт естетики як самостійної та самобутньої науки припав саме на добу Просвітництва, або як кажуть у народі на період розуму. У цей час естетична наука включила у себе певні філософські знання, відокремила від себе релігійні вчення. Також в той період було доведено і визначено, що передовим та домінуючим в розумінні світу е інший вектор, а саме чуттєво-емоційний, який у свою чергу є важливим для людства. Власне прагнення до раціонального розуміння всього, шо відбувається навколо не залишило без уваги досвід, який був здобутий людьми під час духовного, емоційного та чуттєвого освоєння світу.
Але треба зауважити, що не лише велика кількість здобутих людьми знань спонукала їх до створення окремої естетичної науки. На це також вплинула наявність у них індивідуальності та певного творчого начала. Розумова доба, яка мала за мету та головну ціль формування розумної, освіченої та емоційно-розвиненої особистості, сприяла дослідженню та вивченню ціннісно-духовного світу людини у взаємодії із соціальним світом . Якщо брати у великих масштабах, то вищезгаданий науковець Баумгартен у ланцюжку добро-істина-прекрасне визначив певні ціннісні орієнтири естетичної науки, віднайшов їх самостійність і обов’язковість розуміння їх важливості та необхідності. Незважаючи на всю велич та різноманітність поглядів даного вченого, його погляди на дану нову науку складалися з двох явищ: прекрасного, що було довершеністю пізнання та творчості (мистецтва), що було вершиною втілення усього красивого.
Дивлячись на усю історію естетичної науки, можна прослідкувати досить велике намагання зрозуміти та відокремити чуттєву сторону практики людства, осягнути усю суть та будову художньої реальності. У колі гуманітарних наук естетика проявляє себе як досить специфічне вчення. Першим кроком, є визначення поля розумінь власне слова «естетика», яке не рідко вживається не в одній сфері і з трохи різними тлумаченнями. Окрім науки, даний термін вживають у сферах людської життєдіяльності – побут, праця, відносини тощо. Також можна почути про естетику якого виду творчості, наприклад, естетика образотворчого мистецтва, або естетика якогось митця, як ось естетика М.Лисенка тощо. Другим кроком є те, що навіть мимобіжний огляд історії сучасності виявляє усю її значущість, предметне та проблемне поля і будову. Можна розглянути декілька з них:
Естетика – це вчення про взаємозв’язки естетичного у масштабних розмірах, включаючи творче розуміння реальності індивідом
Естетична наука – це сукупність теорій, термінів та закономірностей, характерні ознаки людського буття, освоєння та осягнення предметів творчої діяльності людей
Естетика – це філософське вчення про найзагальніші духовно-емоційні відносини особистості з соціумом, які наповнюють цю взаємодію гармонією та стабільністю
Естетика – це вчення про зародження та розвиток духовної культури особистості
Естетика – це вчення про ідеальну взаємодію індивідів з соціумом та навколишнім середовищем
Естетика – це сукупність ідей та поглядів, яка за допомогою теоретичних поглядів та вчень вивчає самосвідомість людей та їх мистецьку діяльність.
Так можна продовжувати ще дуже довго, адже кожна наука, що розвивається завжди має на меті розширюватися та збагачуватися. Це досить прямо стосується і естетичної науки, яка у своїй природі є дуже відкритою. Кожна фаза її розвитку спонукає людство розвивати предмети людської практики, яка включає в себе і мистецьку практику.
Естетика ставить перед собою ціль віднайти усі можливі естетичні погляди на світ, за допомогою яких можна буде ще краще зрозуміти естетичне світобачення людей на універсум. Історія естетичної науки показує нам яким важким та тернистим був шлях її формування, визначення її проблематики та основних предметів. Досить довго, коли естетика була невід’ємною частиною філософських вчень, естетичні проблеми полягали у освоєнні суті та природи мистецтва та творчої діяльності. Через це протягом декількох століть естетична наука розумілася у двох напрямках – як вчення про красиве та досконале і як філософія творчості.
Розповсюдженим було твердження про те, що одним з найголовніших предметів естетики є багатство естетичних характеристик світу. Дане досить лаконічне та стримане трактування предмету естетики іноді, але використовується і нині. Але стає ясним та зрозумілим те, що сфера духовного та емоційного включає в себе не лише щось досконале та красиве, а, це більше стосується сучасної творчої діяльності, навпаки, говориться що краса не є завжди втіленням чогось ідеального. Дуже різноманітне, неоднозначне та неповторне існування людства сьогодні також свідчить про духовне його освоєння.
Отже, усе вище сказане дозволяє нам визначити об’єктом естетики усе навколишнє середовище людини та предмети її творчої та мистецької діяльності, а предметом є духовно-чуттєве пізнання світу та творчість, яка і лежить в основі цього пізнання. Не можна не зауважити, що чуттєве освоєння світу не можна відокремити від ціннісного відношення, за допомогою якого ми можемо зрозуміти усю цінність всього, що нас оточує. Такі незмінні ціннісні орієнтири як «красиве» та «ідеальне» дозволяють опанувати суть естетичної науки і цінності соціального, творчого життя людства. Характерні ознаки естетики спричиняють велич її проблемного поля та системи предметів. А питання про структуру даної науки було піднято ще за часів Баумгартена, який виокремив теорію даного вчення, який пов’язаний зі створенням теорії усього красивого. На його думку, структура естетичної науки мала декілька розділів, які займалися вивченням та дослідженням прекрасного у звичайних речах та предметах діяльності.