З одного боку, як не завважити на право вибору, право особистості на самовираження (нікого ж не вбивають, законів не порушують), живемо в демократичному суспільстві, яке пропагує толерантність. А з іншого боку, вимальовується проблема – і вагома, адже йдеться про загальний культурний рівень нашого суспільства, яке не проти долучитися до європейського, тож не варто нехтувати певними нормами, що прийняті давно в цивілізованому суспільстві, а в наше повсякдення «інтегруються» зі скрипом.
І якщо найамбітніші з моїх сучасників зуміли вивчити тонкощі офісного дрес-коду, здатні розрізнити вечірній та денний одяг та макіяж, то культура побутового одягу залишається під питанням.
За роки незалежності, відтоді як зникли обмеження на свободу слова, тільки ледачий не критикував «совкову» манеру вдягатися представників пострадянського простору. Нищівній критиці піддані халати, одягнені поверх нічної сорочки, бігуді, стоптані капці, сімейні труси, драні шкарпетки, тренувальні штани з витягнутими колінами тощо.
Та позбутися цього остаточно вийде ще нескоро. Для цього треба поміняти сприйняття світу в цілому й сприйняття себе в цьому світі. Переконати кожного не залежно від віку, що не є виправданням неохайності, сірості, нехлюйства думка «Мене ж ніхто не бачить. Для кого маю красуватися?!». Як же ніхто?! Як ні для кого?! Для рідних! Аби милувалися, тож і цінуватимуть вище. Урешті для себе. Любити себе треба й поважати.
Психологи твердять, що одежа разом з думками, настроєм створює навколо людини атмосферу, у якій вона почувається комфортно, захищено, упевнено. Тут усе має значення – фасон, колір, аксесуари, якість матеріалу тощо.
Наведу приклад не для наслідування. Перебуваючи в профілакторії, спостерігала картину, як одна пані років 35 дефілювала до їдальні в пеньюарі, які продають зазвичай разом з нічною сорочкою. І видно було, що не заради епатажу, а просто розцінювала даний предмет одягу як халатик, забувши (чи не тямлячи), що пеньюар – не більше не менше предмет нижньої білизни й з’являтися так на люди просто неприпустимо.
Принагідно варто обмовитися кількома словами про халати. Достатньо вже сказано про те, що халат (якщо не йдеться про національне вбрання східних народів) є предметом одягу, у якому людина здійснює вранішній і вечірній туалет, тож його використання обмежуватиметься спальнею та ванною кімнатою так само, як труси, чоловіче й жіноче спіднє.
Для домашніх потреб, буває, застосовують речі, які чесно відслужили свій вік, а викинути шкода. Сумнівний вигляд, скажу вам, мають спідниця чи брюки (з невипрасуваними стрілками) класичного крою на людині, що прилягла на дивані біля телевізора, чи на господині, що готує вечерю на кухні.
Що ж до кухні, то це взагалі тема окремого дослідження. Тут не має бути жодного подразника, що викликав би огиду і як наслідок втрату апетиту. Таким подразником може стати засмальцьований на животі й грудях одяг горе-господині з кишенями, повними не донесеного до смітника непотребу; добре, коли є фартух, але й він бажано, щоб був чистим, охайним, випрасуваним і використовувався виключно за призначенням, а не як носова хусточка, ганчірка, прихват для гарячого.
У більшості українських осель удома ходять босоніж чи перевзуваються в капці. Це ще нічого – звикли, навіть не помічаємо. А от коли сімейне свято, усі присутні, відповідно до випадку нарядно вдягнені й за традицією взуті, мають вигляд, м’яко кажучи, недоречний. У зв’язку із цим багатьох з нас, хто досі перебуває на стадії переходу, дивує побут, представлений у нових фільмах, серіалах, до речі, не тільки зарубіжних, де члени родини й гості заходять додому не роззуваючись чи в повсякденну житті носять домашні туфлі, які мало чим зовні різняться від модельних.
Хотілося б ще окремо сказати кілька слів про вигляд вагітних жінок, зокрема на останніх місяцях, коли життєва активність поступово знижується, коли так збільшується кількість причин бути собою невдоволеною. Приємно спостерігати, як змінилася ситуація буквально за останні 5-8 років, через те що на полицях магазинів з’явилося багато моделей для вагітних і на вихід, і для побуту. Цей одяг не тільки зручний і безпечний, а ще й прикрашає жінку, не підкреслюючи, що «просто вже нікуди не влізе, та, слава Богу, уже скоро».
Побутовий домашній одяг має бути легким, зручним, бажано з натуральних тканин, не сковувати рухів, що дуже важливо після тісних краваток, високих підборів, ділового костюму чи сукні, що зобов’язують до певного положення тулуба. Сучасна легка промисловість пропонує широкий вибір товарів, призначених саме для дому з урахуванням специфіки використання, тож тканини добре тягнуться, але не витягуються, не зминаються, не вибагливі в пранні. Можна знайти до смаку і домашні сукні, і костюми на будь-яку пору року з брюками, шортами або бриджами, з футболками, широкими кофтами і т.д. На будь-який смак, на будь-яку фігуру.
Передчуваю, що у відповідь на ці рекомендації прозвучать гострі репліки невдоволення й відмовки щодо зайвих витрат. Це справді відмовки. Повторюсь: треба любити себе завжди, повсякчас дбати про охайний, приємний для стороннього ока вигляд (не вибагливий, але не без смаку). Тоді побачите, що й ставлення до вас зміниться: більше в ньому буде поваги, уваги, любові, а в адресованому погляді – приязні, навіть замилування. Усі аргументи, думаю, будуть переконливішими, якщо ми разом згадаємо персонажів відомих серіалів. Наприклад, «Свати».
Як різняться Ольга Миколаївна та Валентина Василівна, як по-різному подають себе і в побуті в тому числі. А скільки ще таких фільмів західного виробництва представляють нам успішних особистостей і простих домогосподарок, що не втрачають обличчя тільки тому, що в чотирьох стінах їх «ніхто не бачить», а залишаються взірцем елегантності, краси, загальної культури. І щоб мені не дорікнули в сліпому наслідуванні західних норм культури одягу, хочу звернутися до історії українського національного вбрання, яке для нас теж зі зрозумілих причин надовго було втрачено. А там – полотняний одяг, легкий, зручний, не шкідливий для здоров’я; маєш можливість – з тонкого полотна, ні – з товщого.
Чом не згадати опис побуту в «Кайдашевій сім’ї» І. Нечуя-Левицького? Там і про охайний, і про скромний, і про вибагливий одяг, і про святковий, і про буденний. Нарешті останній аргумент: зміни в житті Попелюшки почалися все ж таки із зовнішніх ознак – сукні, черевичок … Тож і ваш багатий внутрішній світ непросто буде роздивитися, коли погляд ловитиме вирвані ґудзики на потертому халаті, шкарпетки з дірками на п’ятах чи кінчиках пальців, водолазку з пузирями на ліктях, майку, яку, до речі, гострослови прозвали «алкоголічкою», схарактеризувавши таким чином недбалого носія.
Список великий. Та чи варто продовжувати? Краще нарешті збагнути, що такі анахронізми мають піти в минуле, аби ми змінилися, скинувши пута сірості, убозтва – не тільки матеріального, але й духовного.