Зі зміною соціального середовища дитини, тобто переходом з дошкільного навчального закладу до школи, змінюються погляди дитини. Під впливом нових обставин формується поведінка, моральні цінності та орієнтири у житті. Вчитель постає авторитетом в очах дитини, зразком на який дитина рівняється, ідеалом, до якого вона прагне досягти.
В молодшому шкільному віці дитина ще не здатна оцінювати себе, свої вчинки, дії своїх ровесників та їх оцінка.
Спостерігаючи за реакцією вчителя на це, учні роблять свої висновки. Тут потрібно також бути особливо обережним, адже через нетактовність, неуважність і незнання, вчитель може негативно вплинути на розвиток та формування особистості дитини. До прикладу можна навести занижену або завищену самооцінку, конфлікти між ровесниками, непорозуміння.
Важливо для вчителя з повагою ставитися до своїх учнів, незважаючи на велику різницю у віці. Враховувати їхні побажання, інтереси, потреби, але необхідно зауважити, що обов’язкова наявність межі. Тут особливо важливо відслідковувати межу, інакше керувати навчальним процесом буде не вчитель, а його підопічні, чого ні в якому разі не можна допустити. Також важливе і одне з головних правил хорошого вчителя – це не розділяти учнів на хороших і поганих, на кращих чи гірших, на улюблених чи рядових, на своїх і чужих.
Незалежно від успішності дитини у навчанні, особливостей її виховання чи, тим більше, її фізичних показників (врода, постава, дефекти чи аномалії тіла і т.д.).
Якщо чесно, то з власного досвіду часто доводилося спостерігати, як учитель розділяв учнів. Це видовище не із приємних. Решта учнів на фоні улюбленців почуває себе покинутими, відстороненими та непотрібними. В очах цих дітей, крім того, що падає авторитет вчителя, з’являється невпевненість у собі, негативізм і агресивність щодо вчителя, виникають непорозуміння і конфлікти у колективі.
Для того, щоб бути хорошим учителем, зразком для наслідування, правильно і вміло виховувати дітей, насамперед потрібно самому бути вихованим, морально і культурно освіченим.
Найефективніше виховання дітей – це виховання власним прикладом. Тобто не лише словами на теорії розповідати, як потрібно чинити в різних ситуаціях, які моральні достоїнства мають бути притаманними кожній людині; а сам вчитель має робити так, як навчає, повинен мати моральні установки, звички і навички, має відповідати загальноприйнятій культурі поведінки.
Найважливішими категоріями морально-естетичної культури педагога – є чемність, гуманність, ввічливість, справедливість, чесність, порядність та охайність. Педагог повинен відчувати всю ту відповідальність за долю дітей та їх майбутнє, яка на ньому лежить.
Вчитель повинен справедливо і об’єктивно оцінювати своїх учнів та ті знання які він їм дав у процесі навчальної та виховної діяльності. Таким чином він зміцнює свій авторитет. Педагог має бути вимогливим, в першу чергу по відношенню до себе. Адже він не має права вимагати від учнів того, чим сам не володіє. Вимоги і перепони які вчитель висуває у себе на шляху роблять його моральні і фізично сильнішим, впевненішим; а відтак він може більшої користі принести свої підопічним, досягти з ними кращого і вищого результату.
Чемність учителя полягає в уважності, готовності стати у пригоді, допомогти тим, хто цього потребує: чи то учень, чи то батьки, чи колеги. Особливо важко і, водночас, важливо проявити ввічливість у конфліктній ситуації. Вчитель, як ніхто інший, повинен зберігати спокій, терплячість, впевненість, бути толерантним по відношенню до свого опонента. Він має вміти вислухати чужу думку і прийняти її, як ту що має право на існування. Це не означає з нею погодитися, якщо вона є хибною, це означає проявити повагу і розсудливість до свого співрозмовника.
Якщо дитина помилилася і з різних причин не заслуговує на повагу, то це не означає що її потрібно принижувати, соромити чи утискати. Кожен має право на помилку. Завдання вчителя допомогти вчасно це зрозуміти, виправити і більше так не поступати. За будь-яких обставин педагог має вести себе чемно, коректно, люб’язно, делікатно і тактовно.
Потрібно завжди чутливо ставитися до переживань дітей, випромінювати доброзичливість і гармонію.
Ввічливість педагога передбачає хороші манери, добрі вчинки, різностороння освіченість. Він повинен шанобливо ставитися до спілкування з дітьми; по можливості всіляко уникати конфліктних ситуацій, або ж, якщо вони вже виникли, то уміти тактовно їх «загладити»; вислухати всі питання, які виникають у дітей і дати на них розумну, зрозумілу і доступну для них відповідь.
Обов’язковим компонентом поведінки вчителя є його знання етикету. Саме цьому педагог має навчити дітей через власний приклад. Це повага до старших, правила поведінки в громадських місцях, привітання і прощання, «добрі» слова і т.д.
Охайність педагога виражається в акуратності, вимогливості і дисциплінованості. Особливо важливим є імідж педагога, його зовнішній вигляд, манеру одягатися, вести себе в колективі щодо акуратності та стриманості по відношенню до інших.
Також обов’язком вчителя є оформлення і вигляд класної кімнати. Поступово педагог привчає дітей до ведення порядку в класі та покладення відповідальності на них за стан класу. Вчитель має самостійно розприділити обов’язки між учнями, або дозволити їм самим обрати ту «посаду» в класі, яка буде для них комфортною чи цікавою.
Педагог повинен толерантно ставитися до світогляду, позиції, переконань дітей, намагатися тактовно сформулювати правильні погляди з боку моральної культури. Завжди вчитель має бути привітним, співчутливим, доброзичливим, впевненим у собі.