Вся міра значущості Гете залишається не осягнутою навіть у наш час. Вважають, що він залишився у минулому, між тим як вірний підхід до його культурних і естетичних поглядів розкрив би всеосяжність його принципів, далекоглядність, не характерна для його сучасників. На результатах незмінно є відбиток його часу через нестачу наукових допоміжних засобів і досвіду, але його спосіб мислення, постановки проблеми є унікальним внеском Гете для майбутнього розвитку культури.
У часи, коли дух і природа були пов’язані дуже тісно, мистецтвознавство виникнути не могло , як не могло воно , однак , з’явитися і тоді , коли вони протистояли один одному як непримиренні протилежності. Для виникнення естетики була необхідна епоха, коли людина, вільна і нескута узами природи, побачила дух в усій його ясності, але коли знову зробилося можливим злиття з природою. Гете виявився поверненням людської особистості до природи, проте поверненням в цілісному багатстві розвиненого духу, на висоті освіченості Нового часу.
Поглядам Гете анітрохи не відповідає принципове розділення природи і духу: він бажає вбачати в світі лише одне велике ціле, всередині якого людина опиняється лише одним елементом, нехай навіть вищим. Тут ми маємо розмашистий, справді гетевский вихід за рамки безпосередньо даної природи, без того, проте, щоб при цьому хоч на йоту віддалитися від того, що складає саму сутність природи. Йому чуже те, що зустрічає він сам у багатьох обдарованих людей.
Гете не біжить від дійсності, щоб створити собі абстрактний розумовий світ, який не має нічого спільного з даними світом; ні, він заглиблюється в нього самого, щоб виявити в його вічному зміну, у його становленні та русі — його незмінні закони, він протиставляє себе індивідууму, з тим щоб побачити у ньому прообраз.
Гете бажає оволодіти «вищою природою» всередині природи, тобто духовною її складовою. Звідси нам стає ясно, що дійсність, якою вона постає перед нами, ні в якому разі не є тим етапом, на якому може зупинитися висококультурна людина.
Тільки тоді, коли людський дух через цю дійсність переступить, проламає її шкаралупу і проб’ється до самого ядра, йому відкриється те, що є найглибшою основою світу. У Гете цей факт виявляється в найбільш досконалій формі з усіх мислимих . Що зберігає свою значимість також і для нього, так це те, що ні дійсність, ні окремий індивідуум не дають сучасному духу абсолютно ніякого задоволення, тому що не в них, а за їх межами ми знаходимо те, що шанується нами як божественне, що розглядається нами в науці як ідея.
Осягнення мистецтва в якості цього третього царства і повинна розглядати як своє завдання естетика . Людина повинна особисто прищепити природним речам божественне, якого в них немає, і в цьому — основне завдання, що постає перед художниками. Їм слід помістити Царство Боже на цю Землю. Ця місія мистецтва виражається у Гете в наступних словах: «Оскільки людина поставлена на вершину природи , вона знову-таки розглядає сама себе як цільну природу. Вона сходить вгору, наповнюючи себе всіма досконалостями і чеснотами, створюючи порядок, гармонію і значимість, і, нарешті, піднімається до створення мистецтва.
Воно в свою чергу займає важливе місце у різноманітній діяльності людини. З моменту свого створення мистецтво починає чинити постійний вплив на суспільство. Духовно розвиваючись на основі всіх наявних сил, твір мистецтва вбирає все гідне вшанування і любові, і, одухотворяючи людську подобу, піднімає людину над самою собою, замикає коло її життя і діяльності та обожествляє її для дійсності, укладає в собі і минуле і майбутнє. Бог став людиною з тим, щоб підняти людину до Бога».
Для Гете головним в мистецтві є не втілення надчуттєвого, а перетворення чуттєво- фактичного. Дійсне має зберігатися в повній самостійності, проте йому слід знайти новий образ, в якому воно приносить суспільству задоволення. Якби річ могла розвиватися незалежно і вільно, вона втілювала б лише свою власну ідею. Цю ідею художник має відобразити у прийнятній для людини формі, надати їй розвитку і донести до зовнішнього середовища. Художник , однак, повинен дійти до того, що представляється йому тенденцією самої природи. І це і має на увазі Гете в наступних словах: «Я не заспокоююся, поки не відшукаю зарядженої значенням точки, з якої можливо вивести багато».
Предмет, представлений митцем, є більш реальним, дійсним, ніж він був у своєму природному існуванні. Однак ніякої іншої досконалості, крім того, що йому притаманне, він не несе. У цьому виходженні речі з самої себе, її піднесенні над собою і закладено прекрасне. Так що прекрасне — це зовсім не щось неприродне, і Гете висловлюється з цього приводу так: «Прекрасне — це прояв питань природних законів , які без такого явища залишилися б вічно заховані.
Гете вважає: «У природі немає нічого такого прекрасного, що не було би умотивовано істинного природними законами». Отже, там, де розробляється ы втілюється ідея, з’являється і прекрасне, через яке ми в зовнішньому явищі безпосередньо сприймаємо закон. Там же, де зовнішнє явище є безформним і грубим , оскільки воно немає нічого природнього, там річ перестає бути прекрасною.
В якості вищого завдання мистецтва Гете зазначає: «За допомогою удаваності потрібно дати ілюзії найвищу дійсність. Помилковим наміром було б, однак, втілювати удаваність настільки, що врешті-решт залишиться приземлене дійсне».
Отже, геній Гете — це щось невичерпне, що неможливо охопити одним поглядом, до чого ми можемо лише все більше наближатися з різних сторін. Його естетику і погляди потрібно розглядати на основі усіх набутих знань. Навіть те, що представляється позбавленим цінності, набуває значення, будучи розглянутим у взаємозв’язку із всеосяжним світоглядом поета. Потрібно простежити усе духовне багатство життя, щоб перед нами проявилась його тенденція, яка являє собою вищу точку людства. Погляди Гете є універсальними для усіх часів і народів і мають спонукати та об’єднувати людей будь-яких переконань і вірувань.