Дуже примітною є історія виникнення даного жанру. Варто зауважити, що вперше вони з’явилися в нашій країні досить давно. Проте сенс їх використання може бути досить неоднозначним.
Багато хто стверджує, що такі сатиричні картинки підкреслюють виключно недоліки, так як над ними можна вдосталь посміятися. Однак вони можуть підкреслювати як переваги, так і недоліки. Це одна з основних характеристик особливостей даного жанру. Однак суть залишається незмінною – одним з основних прийомів створення є саме перебільшення.
Хто написав першу карикатуру, визначити достовірно так не вдалося. Багато фахівців стверджують, що першопроходець тут – великий художник Леонардо да Вінчі. Однак говорити про це зі стовідсотковою впевненість не може ніхто.
Історія розвитку карикатури
Карикатура як напрям і жанр образотворчого мистецтва з’явилася досить давно. Автор першого з них до цих пір не відомий. Ним міг бути навіть відомий всім Леонардо да Вінчі, оскільки перша загадка про такі сатиричні картини відноситься до періоду творчої діяльності великого художника.
Однак, якщо зараз до карикатур ставляться з гумором, іронією, то в ті часи їх могли сприймати як політичну або соціальну образу. Автори подібних робіт піддавалися гонінню, а деякі могли бути покарані навіть більш серйозно. З цього видно: сатиричні картинки володіли великою силою, впливом, могли серйозно змінити хід політичних, суспільних подій.
Багато хто вважає, що все, на що здатні сьогодні карикатуристи – веселити і розважати народ. Однак ці люди глибоко помиляються. Однією з основних привілеїв, якою володіли художники-карикатуристи в усі часи, є те, що в них в владі – можливість формування громадської думки щодо тієї чи іншої події.
Карикатура може бути досить сильною зброєю проти уряду. Приміром, в дев’ятнадцятому столітті завдяки одній з них пішли у відставку багато політиків, що показує справедливість цього твердження.
Карикатура як політична зброя
Ще з часів війни 1812 року з Наполеоном карикатури активно використовувалися як політична зброя. Багато хто ставився до них з побоюванням. Сам Наполеон вимагав судити художників-карикатуристів, як звичайних вбивць. Правда, це послужило основною причиною організації під час війни з Наполеоном активної карикатурної компанії, спрямованої проти нього і його підлеглих.
Багато хто може подумати — яким чином звичайні малюнки можуть вплинути на озброєну армію? Слід пам’ятати: карикатуристи отримали можливість через свої роботи формувати спільну думку людей щодо тієї чи іншої теми. І, як правило, досить ефективно.
Політичну спрямованість карикатурний жанр мав у всіх країнах без винятку. Так, наприклад, в США через роботи карикатуристів пости покинули багато чиновників. При правильному використанні прийомів, карикатуристи могли за кілька хвилин підняти настрій, бойовий дух всієї армії. Розглянемо в цьому зв’язку, знову ж, Наполеона.
Як відомо, Наполеон мав досить багато зовнішніх недоліків. Саме тому карикатуристи вдосталь познущалися над його зовнішністю, доставивши цим величезне задоволення солдатам нашої армії. Вони ще з більшим завзяттям били ненависного, а тепер ще й приниженого ворога. Щоб подібні картинки отримали хід під час ведення військових дій, головнокомандувач нашої армії Михайло Кутузов організував друкарню при своєму штабі, що дозволило розмножувати їх тисячами.
На жаль, один з вождів нашої країни, Йосип Віссаріонович Сталін, також переслідував художників за карикатури. Він пояснював це тим, що двозначність завжди його дратувала, а вона — основа всього цього жанру. Особливо неприємно було, що за допомогою карикатур художники навчилися висміювати так звані соціалістичні взаємини.
Висновок
Карикатура — прикладне мистецтво, але це дуже важливий вимірювач громадського здоров’я. Тому завжди значуще не стільки зміст карикатури, скільки реакція на неї в суспільстві. Наявність сатири, здатність до самоіронії завжди означали високий рівень культури суспільства. Карикатура не завжди передбачає свідомо образити людину, але карикатура вже точно не передбачає пафосу, урочистого відношення до предмету.
Завдання сатири — розкрити суть речей. Існує світова проблема: терористи нерідко вбивають людей з ім’ям Аллаха. Є два способи реакції на проблему: мовчати або говорити . Художник пропонує метафору, щоб зробити цю проблему зрозумілою.
Головна ж проблема суспільства, яка не сприймає карикатури, — це не розрізнення кордонів між мистецтвом і життям. Карикатура — це жест. Биття скла в посольстві — це вчинок. Ця межа не розуміється. Реакція на карикатуру, яку ми спостерігаємо, рівнозначна тому, що людина, побачивши на екрані поїзд, в жаху вибігав би з кінозалу. Те ж саме — бачити карикатуру і закликати до помсти. Або до заборони на карикатуру.