На зміну одному йде інший або частіше просто з’являються нові, що розвиваються поряд з попередниками. Кожен митець бачить мистецтво по своєму. Відтворює свої думки на полотні, має право на «свободу пензля», на вільний порив творчих задумів. Тому в мистецтві і створюються нові напрямки, щоб кожен проявляв свої здібності відповідно до критеріях. Так же в мистецтві виник художній напрямок – постмодернізм, вийшовши з сюжетності модернізму, але не заперечує та не подовжує його.
Гундорова вважала, що постмодернізм переоцінює старі «словники» культури та виконує функцію нового іронізму.
Саме у період Першої світової війни виник термін «постмодернізм». Кінець панування в релігії, як вважав А. Тойнбі, означає пост. Соціологи із Заходу говорять, що постмодернізм є культурним підсумком неоконсерватизму, симптомом глибинних трансформацій соціалізму, що виразився у естетичному еклектизмі.
Головними постмодерніськими рисами є: зосередження культури на «масу» та «еліту» суспільства; вплив мистецтва на не художні образи людського буття (релігію, політику, інформатику і такі інші); стильовий плюралізм; цитування творів пов’язаних з попередніми епохами; за допомогою іронії висвітлювати художні традиції минулих культур; під час створення творів використовуються певні прийоми гри.
Щодо естетичного рівня, то сюжети, мотиви, образи використані в минулих епохах – це певне поєднання реальності, яку застосовували митці на полотні. Еклектика якоюсь мірою властива постмодернізму; еклектика – напрямок античної філософії, що забезпечує поєднання різних систем, оцінок, тенденції тощо. Світ творці сприймали не так — по іншому: висвітлили культ незалежної особистості, міфологію; ерудованість творів; спроби поєднати філософські релігії та культури; життя для них театр, в якому людина – це маріонетка; помітний ігровий стиль; обігрують твори минулих епох та парадують їх; сае алюзії на сюжети надбань минулих часів – постмодерністські твори.
Постмодернізм є менш елітарний, а зосереджений на комерцію. Головне – певна криза в бутті людського життя. В мистецтві постмодернізм вважають художнім стилем направленим на реальність та гармонію. Саме в період цього стилю художники використовують колажі, монтажні та відео ефекти, гіперреалізм та намагаються показати нікчемність і величність людського життя. Постмодерністський живопис прагне показати важливі проблеми сучасного суспільного життя. Не завжди був успішним представлені постмодерніські художні твори, але насамперед їх потрібно зрозуміти, а не заперечувати їх необхідність та значущість. Аваннгадистські форми синтезуються з традиційними — зародження постмодернізму.
Постмодерністи — художники відтворюють єдність світовідчуття, звертання до безсмертя, силу, а не зовнішні ознаки класичного мистецтва. Використовуючи образотворче мистецтво авангардизму, художники – посмодерністи показують сучасний вид міфу про Всесвіт. Такі риси помітні у композиціях таких художників, як Сандро Кіа, Джуліана Шнабель та Ейцо Куккі.
Історію художників можна розповідати лише після певного часу, коли виявився їх вплив на наступні покоління і стала ясна цінність їх власного внеску в художній розвиток. Чим ближче до нашого власного часу, тим важче стає відрізнити минулу моду від неминулої. Звичайно, можна дати огляд новомодних напрямів і фігур, які опинилися в центрі уваги. Але тільки пророк міг би сказати, чи увійдуть такі художники, як постмодерністи, в історію, а досвід показує, що мистецтвознавці — погані пророки.
Особисто мені подобається італійський художник — постмоденніст – Маріанні, Карло Марія. Він починав всій шлях художника з картин на яких зображав людські формив дусі суперреалізма, згодом художник змінює свій напрямок більш схожим до неокласицизму. З того часу він стає популярним, бере участь у виставках , картини Марані представляються в приватних колекціях. Характерною ознакою творів постмодерніста є поєднання різних стилів та художніх прийомів. Роботи Маріані представлені в колекціях музеїв усього світу: німецьких, вашингтонських, паризьких, нью-йоркських та римських. Його картини надихають та дають можливість задуматись: розгадати суть, зрозуміти, що саме хотів митець донести до нас.
Представник російського постмодернізму — Ілля Глазунов, використавши ідеї постмодерну, спритно «ступив у ногу з часом», написавши серію групових портретів історичних особистостей. Як сказав Б.Гройс — професор філософії Державної вищої школи дизайну в Карлсруе: «Художник наших днів — це не виробник, а апропріатор… з часів Дюшана ми знаємо, що сучасний художник не виробляє, а відбирає, комбінує, переносить і розміщує на новому місці. Культурна інновація здійснюється сьогодні як пристосування культурної традиції до нових життєвих обставин, новим технологіям презентації та дистрибуції або новим стереотипам сприйняття ».
Живопис епохи постмодерну часто сприймається тільки в контекстах особистості художника. Прикладом тому можуть служити полотна «мытьков», які з’явилися спочатку як літературні персонажі в творах письменника Володимира Шинкарьова. Згодом реальні прототипи його постмодерністських новел, друзі та соратники письменника настільки «злилися» зі своїми літературними образами, що їм нічого не залишалося, як самим в реальності стати живописцями. Все відбулося так легко й органічно, що полотна «мытьков» зараз входять в колекції кращих музеїв Росії та Європи.
Отже, постмодерністське мистецтво і зараз не втратило своєї актуальності, є деяка парадоксальність у тому, що , включаючи в себе кращі твори минулого, воно доступно кожному, що освоїв сучасні технології. Постмодернізм не диктує критерії самовираження, даруючи художнику свободу форми і манери виконання . Це призводить до того, що художня інсталяція з підручних матеріалів має таку ж цінність, як оригінальні Tissot годинник з перламутровою інкрустацією циферблата, так як і те, і інше можна віднести до творів мистецтва. Справжні художники ті, що творять душею, виражають свій талан на полотні задля себе, задля свого душевного задоволення. В подальшому твори бачать й інші цінителі мистецтва. Звісно, можливі критики та знущання, але кожен твір має право на життя.
Всі художні твори – це пошук нових експресивних засобів, нові відкриття, перевірка свої професійних здібностей та їх вдосконалення. Кожен митець бачить мистецтво по своєму. Відтворює свої думки на полотні, має право на «свободу пензля», на вільний порив творчих задумів. Тому в мистецтві і створюються нові напрямки, щоб кожен проявляв свої здібності відповідно до критеріїв.