Класицизм формувався, зазнаючи безпосередній вплив інших, дотичних до нього, європейських напрямків у мистецтві: він відштовхується від попередньої притаманної йому естетики періоду Відродження і активно боровся з існуючим разом із ним течії, а саме бароком, останній перейняв свідомість загального розладу, а цей розлад був в свою чергу породжений кризою ідеалів минулої епохи.
Класицизм, як мистецтво минулого, вирізняється серед інших течій тим, що в його основі лежить нopмативна естетика, а саме це вимагає обов’язкового дотримання низки фіксованих правил та канонів. Естетика класицизму у своїй основі прагнула до ідеалізації дійсності за рахунок вуалізації та приховування багатоплановості реалій.
Можемо сказати, що митців класицизму спонукало наслідувати традиції античних попередників саме те, що вони, як і їхні попередники — митці, виступали за вічність ідеалу прекрасного. Вони вважали, що все прекрасне було вже створено і тому їхнє завдання як творців естетичного полягало у створінні шедеврів, які були максимально приближені до античних.
Для естетики класицизму було притаманне твердження, що естетичну цінність може нести в собі тільки те, що є родовим, непідвладним часу, вічним. Митці класицизму з розвитком цього напрямку, намагалися знайти та запам’ятати ті стійкі, головні, істотні риси в кожному явищі, витворі мистецтва. Класичний образ стає певним зразком, у якому життя зупинене y своєму ідеально вічному вигляді, тобто тому, на думку митців, в якому воно повинно існувати. Саме ці витвори мистецтва є особливим дзеркалом, де тимчасове перетворюється у вічне, індивідуальне переростає родове, реальне перетворюється ідеальне, історія стає міфом, він зображає те, що є скрізь і чого немає ніде в реальності.
Відповідно до канонів класицизм поділилася на два жанри: «високий» та «низький», вони прослідковуються у всіх верствах мистецтва: література, архітектура, музичне мистецтво, живопис. Якщо взяти літературу то цей поділ відбувається наступним чином: «високий» жанр — це були трагедії, епопеї, оди, цей жанр також іноді називають «сeрйoзним», а також «низький» або іншими словами «рoзвaжaльний» жанр – це могли бути комедія байка, епіграма, тобто ті, які крім естетичного задоволення приносили і нотку позитиву. Важливим пунктом було правильне написання творів мистецтва, вони мали низку правил, які були обов’язкові та непорушні, наприклад: поділ героїв на злих та добрих, останні найчастіше зображалися при виконанні службових обов’язків.
Потрібно враховувати те, що класицизм почав формуватися та складався на підґрунті ідей французького абсoлютизмy. Враховуючи останнє недивно, що центральним елементом постала особистість, тобто головний герой. Варто зазначити, що від героїв доби Відродження його відрізняло цілісність характеру та спрямування волі задля поставленої мети. Головний герой стає уособленням дещо протилежних якостей які вимагалися від нього, такими якостями були: поєднання чуттєвості та прагматичності, важливість духовних цінностей, але й не відкидання матеріальних благ. Хоча в головному герої домінують дещо сумнівні цінності, які виходять на перший план, а саме відданість роду, знаті.
Важливим елементом було також структурність композиції, та дотримання пропорційності всіх частин твору. Всі твори, як літературні так і п’єсові були орієнтовані на смаки та вимоги вищої суспільної верстви — аристократії, тому простолюду в силу свого класового стану, було вкрай важко подивитися та естетично задовольнятися проявами мистецтва.
Кожна країна має своїх теоретиків та практиків саме цього жанру. Наприклад: в Англії можемо вважати такими: Джона Драйдена, Бена Джонсона, в Німеччині – Мартіна Опіца, російським митцем класицизму був Ломоносов, а українськими: Григорія Квітка – Основ’яненко, Котляревський та інші. За час свого існування класицизм проходить еволюцію від природно аристократичного етапу представленого творчістю Корнеля та Расіна, до просвітительського періоду, уже збагаченого практикою сентименталізму представником якого був Вольтер.
Така ієрархія була притаманна й іншим формам мистецтва. Наприклад в живописі поділ на високий і низький рівень також відбувається. До високого починають відноситись картини на історичні та міфологічні теми, де був яскраво виражений сюжет який мав логічне підґрунтя.
Вважається. що засновником класицизму в живописі був французький художник Пуссен. Живописцями, в ході активного розвитку, був створений так званий «ідеальний пейзаж» який в свою чергу втілив мрію класицистів про «золоте сторіччя» людства.
Активно розвивалося музичне мистецтво. Враховуючи особливості періоду воно також було підпорядковане канонам класицизму, так у музиці затвердилась нормативність, героїка і піднесеність у стилі так звана шляхетна простота.
Архітектурі доби класицизму за часту притаманно логічність планування споруд та геометризм об’ємної форми в них. Як вже було зазначено класицизм спирався на античність, що в свою чергу не могло не відобразитись на архітектурі. Архітектори не тільки брали за візуальну основу споруди античності, тобто відтворення, копіювання певних притаманних елементів і втіленні в сучасності, а й приймали спільні закони її аріектоніки. Містобудування цього періоду підпорядковувалось закону побудови «ідеального міста», що підпорядковувався так званому «ідеальному пейзажу». Архітектура була пов’язана з принципами Відродження та бароко. Особливо цю пов’язаність можемо прослідкувати у побудові та плануванні фортець, було створено свій тип резиденцій, однією з таких став Версаль.
У середині 18 століття принципи класицизму перетворилися у дусі Просвітництва. В архітектурі відбувається повернення до «природності» — це символізувало максимальний комфорт для людини, яка в подальшому буде там проживати.
Можемо вважати, що інтернаціональною столицею архітектури класицизму став Рим.
Отже, можемо зробити висновки, класицизм доводить до логічного завершення принцип відображення, або навіть точного копіювання дійсності в її формах. Естетика цього етапу перетворює естетичну компонентну мистецтва в головну та єдину ціль.
Особливості розвитку класицизму напряму залежать від країни в якій він розвивається та її релігійного, політичного, культурного життя, тому недивно, що в різних країнах класицизм міг відрізнятися, але підгруння все рівно скрізь одне і теж.
Можу зазначити, що естетична цінність класицизму полягає в твердженні – «лише істинне непідвладне часу». В літературі важливе значення надається рисам характеру головного героя.
Орієнтація на розумний початок, на істинні приклади визначила і нормативність вимог естетики класицизму, регламентацію художніх правил, сувору ієрархію жанрів: поділ останніх на «високі» та «низькі».
Хочу ще зазначити про, на мою думку, хибну теорію. яку наслідували митці класицизму, а саме «все прекрасне було вже створено». Людство розвивається, змінюється, прогресує, те саме відбувається з мистецтвом. Ми не можемо сказати, що те, що було створено століття назад приносить естетичне задоволення, тобто воно є витвором мистецтва, а те що на сьогоднішній день не признається і не оцінюється загалом не є проявом мистецтва, адже воно може бути визнаним через роки, ба навіть століття. Поняття естетичного є доволі суб’єктивним, тому коли митці епохи класицизму спиралися на античність і не давали розвиватися іншим напрямкам, можливо несхожим на попередні, на мою думку вони несвідомо забирали нотку прогресу із тогочасного мистецтва.