Людина забувається, що є лишень гостем, що, як і всі інші живі організми, вона виконує певну роль і аж ніяк не є керманичем розвитку на планеті Земля. Сучасна людина стає замкнутою, антисоціальною, людина забувається у вирі інформаційного розвитку, що спроможна почувати, відчувати, переживати, розцінювати та спостерігати, що тільки їй дано можливість робити усвідомлений вибір, впливати на перебіг свого життя та своїх близьких. Іншими словами, людина ХХІ століття перетворюється у людину-робота.
Саме тому формуванню естетичних, моральних, практичних, інтелектуальних, пізнавальних та інших почуттів має бути прикута увага не лишень вчителів, викладачів чи вихователів в садочку, але й батьки мають відігравати не аби яку роль у вихованні своєї дитини, становленні її як особистості. А у більш зрілому віці людина має самостійно усвідомлювати, що спроможна удосконалюватися і самоорганізовуватися, аби бути морально задоволеною, духовно багатою та корисною суспільству, в якому проживає.
Таким чином, лейтмотивом виховного процесу на всіх рівнях має стати прищеплення почуття важливості та суспільної корисності, співпереживання, боротьби за досягнення спільних цілей, любові до природи, оточуючих та того, чим ти займаєшся, вміння оцінювати і знаходити красу та неповторність кожного, виховання добра, справедливості, гармонійного розвитку та інших компонентів моральних, естетичних та праксичних почуттів. Все це є основою для формування життєвих пріоритетів та визначає поведінку людини у соціумі.
Однак не варто забувати і про необхідність виховання самовдосконалення та саморозвитку. Адже лише особиста діяльність людини формує її неповторний духовний світ, визначає індивідуальність та необхідність подальшої боротьби за той чи інший життєвий щабель. Тому за правильного та науково обґрунтованого спрямування виховного процесу людина здатна сама усвідомити, що має пізнати та оволодіти вищими почуттями, що це є основою її життя та діяльності, що лишень в красі, любові, добрі вона спроможна отримувати задоволення та відчувати гармонійність свого існування.
Отже, для людини найвищу цінність мають пережиті почуття, які вона в подальшому екстраполює на відносини з оточуючими, на формування світогляду, ідей, бачення, якими людина заповнює своє існування, на діяльність, яка випадає на її долю. Тому важливо ще з раннього дитинства створювати атмосферу любові, добра, відкритості та щирості; показувати, що гармонійний розвиток можливий лишень за спільної боротьби, взаємодопомоги та підтримки; сприяти розумінню того, що вміння бачити красу у будь-чому є вищим надбанням людського існування, а також формувати інтереси, нахили, здібності та визначати їх значення для успішного та стійкого розвитку практичних почуттів.
Адже розвинені й усвідомлені естетичні, моральні, практичні та інші почуття здатні відкрити для людини нові простори для духовного розвитку, її вдосконалення та щасливого життя.