У 1739 р. Баумгартен опублікував «Метафізику», яка до 1779 р. витримала сім видань; в 1766 р. вона була переведена з латини на німецьку мову Георгом Фрідріхом Мейером (1718-1777), учнем Баумгартена. Кант відгукнувся про цю роботу як про «найбільш корисному і ґрунтовного з усіх підручників такого роду».
Сам Кант використовував його у своїх лекціях. «Метафізика » Баумгартена — «компендіум з тисячі параграфів вольфианской теорії, написаний сухим і лаконічним стилем, безсумнівно, корисний як базовий текст для університетських занять». «Метафізика, — пише Баумгартен, — це наука про перших принципах людського пізнання.
Складовими частинами метафізики є онтологія, космологія, психологія та природна теологія». І якщо «онтологія — наука про найбільш загальні предикатах сущого», «загальна космологія — наука про основні предикатах світу, вона носить емпіричний характер, коли спирається на досвід, і раціональний, — коли спирається на поняття світу». Зі свого боку, «психологія — наука про загальні предикатах душі»; вона «носить емпіричний характер, коли витягує свої постулати з досвіду, і раціональний, — коли виводить їх за допомогою довгої дедуктивної ланцюжки з поняття душі».
Нарешті, природна теологія — наука про Бога, в тій мірі, в якій може бути зрозуміла без віри, вона включає: 1) поняття Бога; 2) Його дії». Як можна бачити з цього короткого резюме, метафізична думка Баумгартена в основному обертається в рамках вольфианской парадигми. Історична заслуга Баумгартена «перш за все в тому (як добре побачив Вундт), що він спорудив щось на кшталт «мосту» між схоластичної метафізикою і кантианскими трансценденталиями, між реалізмом з онтологічної перспективою і логіко-гносеологічним зрізом структури буття» (Б. Б’янко).
«Видатний аналітик», за оцінкою Канта, Баумгартен заклав філософські основи естетики. Естетика (саме Баумгартен запропонував цей термін — (aisthesis — від грец. відчуття) не може бути зведена до правил створення твору мистецтва або аналізу його психологічного ефекту; все це для Баумгартена проста эмпирия. Естетика — наука про чуттєве пізнання», і тому — «нижча гносеологія», оскільки займається «нижчої здатністю до пізнання».
«Підлегла здатність» готує до «досконалості чуттєве пізнання», отже, необхідно ретельно вивчити його закони, і, таким чином, естетика стає «молодшою сестрою логіки» і запозичує в неї систематичний характер. Паралелізм, встановлений між естетикою і логікою, і слідом за цим системно теоретичний інтерес до «естетики» вийшов далеко за межі простого декору. Зміни пов’язані з новою антропологією. Чисто наукового знання тепер недостатньо. Є чуттєве пізнання, і воно автономно, а не функціонально. Вже Лейбніц, як зазначає Кассирер, протиставив «ясну» ідею «виразною». «Ясна» ідея достатня для життя, вона робить можливою нашу першу орієнтацію в чуттєвій середовищі; «чітка» ідея дає адекватне знання речей, відповідь на «чому», не задовольняючись розрізненням предметів за відчувається характеристиками.
Естетика, по Баумгартену, — наука про «ясних» і «змішаних» уявленнях. Perceptio confusa (змішане сприйняття)»етимологічно вказує на сприйняття сплетення елементів, коли не можна вичленувати окремі елементи цілого, слідуючи за ними ізольовано» (Е. Кассирер).
Естетична інтуїція — незалежне цілісне пізнання чуттєвого. Воно означає бачити щось, відчувати, знати і розуміти без чому. Ось як Кассирер намагається пояснити це: «Якщо на базі методів точної науки ми пояснюємо феномен кольору, розгортаючи колір в чистому русі, ми не тільки знищуємо його чуттєвий аспект, але і усуваємо естетичне значення. Колір як художній образ, завоювання живопису, зникає при фізико-математичної редукції; з чуттєвим досвідом пропаде всякий слід естетичної функції кольору».
«Естетика займається чуттєвим феноменом, не роблячи спроб перейти від нього до «причин», тобто до чогось зовсім іншого. Звернення до причин не пояснило б естетичного змісту феномена, але зруйнувало б його» (Е. Кассирер). Отже, ми бачимо, що Баумгартен — не тільки «видатний аналітик», віртуоз схоластичної логіки, але і мислитель, бачить кордон цієї логіки. «Виразні» ідеї і «принцип достатньої підстави» не мають ніякої влади у сфері «чуттєвого пізнання». Краса пейзажу — не справа геолога: «Інтуїція чистого споглядання пейзажу дана тільки майстрові, художнику чи поетові. < …> Споглядає образ забуває запитати про його «причини». < …>
Віддатися чистого ефекту і зупинитися на цьому необхідно, якщо ми хочемо, щоб феномен не вислизнула з рук» (Е. Кассирер). Для Баумгартена окрім логіки, що досліджує закони мислення, існує також естетика — наука про закони чуттєвого пізнання; цим він відновлює філософське гідність чуттєвого. Баумгартен бореться «за чистоту естетичної інтуїції перед судом розуму. Мета естетики — узаконити внутрішні психічні можливості, не пригнічуючи їх» (Е. Кассирер).
Його теоретична спадщина вивчено недостатньо. Філософію він визначав як науку про якості речей, постигаемых незалежно від віри; розрізняв теоретичну філософію (метафізику і фізика) і практичну (етика, філософія права, вчення про сумніві і вчення про висловлення). Гносеологія, яка передує метафізиці, поділяється на естетику (вчення про чуттєвому пізнанні) і логіку (вчення про раціональному пізнанні); естетика (Баумгартен увів сам термін) поділяється на теоретичну і практичну частини. Теоретична частина естетики повинна була охопити 1) евристику, 2) методологію і 3) семіотику. Написана була лише евристика.
Естетику Баумгартен визначив як науку про красу, досконалість та удосконалення чуттєвого пізнання, ототожнивши при цьому поняття «прекрасне», «чуттєве» і «досконале». Три основних компонента естетичного досконалості-розумове зміст, порядок, вираз. Чуттєвість Баумгартен трактував дуже широко, відносячи до неї пам’ять, дотепність, інтуїцію, захоплення, уяву, фантазію. Він ввів поняття «естетичної істини», осягається завдяки «аналогій розуму», в противагу «логічної істини», схватываемой у виразних уявленнях, і поняття піднесеного, розвиненого потім В. І. Винкельманом і В. Кантом.
В рамках категорії естетичного «величі» (magnitude) обговорював питання про відношення мистецтва і моралі. Згідно Баумгартену, завдання мистецтва не повинна обмежуватися навчанням чесноти допомогою прикладів: саме мистецтво повинно виховувати красою. Баумгартен здійснив велику роботу в області філософської термінології. Він ввів поняття «суб’єктивний» і «об’єктивний» у сучасному значенні, а також терміни «в собі» («сама по собі») і «для себе».